Я  Вчитель.
Я вчитель…
Це покликання, це мрія.
Іду до школи, до дітей іду.
Нехай дощі і сніжні заметілі –
До альма-матер я щодня спішу.

  Я вчитель.
 І горджуся цим,бо знаю,
Що іншої стежини й не було.
І книгу долі знову я листаю
Й беруся часто за митця перо.

Пишу про все: про мову, рідну хату,
Про хлопців, що загинули в АТО,
Чорнобиль, Харків --  тем в житті багато:
Про дружбу, честь і ріднеє село.

Якщо десь блисне вільная хвилинка –
Беру я ручку і пишу, творю…
Цим я живу, п’ю слово безупинно –
І так до свого берега пливу.

Ідуть роки, та їм не знаю ліку,
Бо школа – це рятунок від марнот,
Це зоресяйний степ, полудень віку
Приємних спогадів і вчительських турбот.

Мій берег там, де Леся і Шевченко,
Де Ганна Чубач, Олександр Олесь,
Де пісня ллється і лунає дзвінко,
Моє село й вкраїнський рід увесь.

І так живемо: пісня, я і слово,
Як рідні сестри, як вода і хліб –
Отак у єдності долаєм втому,
Вертаючись з запилених доріг.

І знов до школи я крокую вранці:
Без неї я  прожити не змогла б.
В своїй простенькій скромній вишиванці –
Йду до дітей, вони – моє життя.
М.Сидоренко (грудень2015 року)